Вірші про мир та війну
Війна і мир — це два протилежні слова, два зовсім різні поняття, і кожне з них викликає цілу гаму різних почуттів, які приходять до людини і перевертають душу, спричиняють невимовний біль чи щиру радість, але не залишають нікого байдужим. Бо що таке мир? Це чисте блакитне небо; це сонечко, що зігріває своїми промінцями все навколо; це тиша і спокій, спів соловейка навесні і квіткова стежечка у полі; ліс зі своїми казками і принадами, загадками і відкриттями; це усміхнені очі радісних дітей і батьків, бабусь і дідусів; веселі і щирі пісні, що линуть у просторі: це ніжні світанки в чистих росах і тихі дивовижні вечори в білих туманах; це цікаві походи і поїздки в найкрасивіші місцини Землі; це море і річка, озеро і ставок зі срібними рибками і дикими качками; аромат свіжих трав і квітів… Мир — це любов і щастя, спокій і захист, дім і робота, навчання і політ мрії, безтурботність і творчість — це все, що означає життя на нашій казковій планеті Земля… І коли є мир, то люди щасливі, бо мають гарне життя, можуть здійснити свої мрії і бажання, можуть творити, співати, любити, літати у мріях і нічого не боятися. Коли є мир на землі — люди захищені цим миром. Вони розкуті і сміливі, всю свою творчу енергію направляють на щось хороше, красиве, дивовижне і від цього світ стає ще прекраснішим і надійним.
А війна? Що таке війна? І перед очима відразу — страх, голод, холод, розруха, біль, сум, печаль, пожежі, страждання, громові вибухи і смерть… І мертві очі, де вже не грає сонячний промінчик, там вічна темінь, бо в них уже немає життя. Це вічний жах, від якого ніде не можна заховатися, бо тебе скрізь дістане ця страшна війна. То нащо ця війна? Чому у двадцять першому столітті ідуть війни, які знищують цивілізації, надбання людства і самих людей? Чому люди не хочуть жити у мирі і в тиші, чому знищують один одного і цю святу і таку прекрасну планету? Щоб показати перед іншими свою міць і силу, щоб підкорити собі світ? А для чого? Чому у людей така низька свідомість і вони не можуть зрозуміти, що кожен народ на Землі має місце під сонцем і право жити так, як хоче… Це якось важко пояснити, бо здається, що кожна розумна істота має це сама розуміти…
А мир такий крихкий
А мир такий крихкий, як порцеляна,
Немов кришталь, що б’ється на друзки.
Хоч пісня щастя всім така жадана…
То ж хочеться, щоб мир був на віки.
Бо коли мир, тоді сміються діти,
Бо є в них тато, мама, хліб, сім’я…
Й дорослим також є чого радіти:
Є мрія, щастя, пісня солов’я…
Є тиша, спокій, сонце, мирне небо,
Краса довкола, творчості політ…
І все тоді прекрасно, все, як треба!
І ти щасливо йдеш у білий світ…
Коли ж війна, тоді усе жахливо,
Бо смерть чигає в кожному кутку,
Як вижити? Бо щезнути — не диво…
Здригається дитя у сповитку…
А поруч мертва бездиханна мати,
І батько десь на полі бою впав…
Нема кому дитинку обійняти,
Бо цілий світ у вир страшний попав.
Була ж можливість всім у мирі жити,
Та хтось порушив цього часу плин.
Бо захотілось світ йому спалити,
І він забив у мир глибокий клин.
